Закарпаття- споконвічна словянська земля- здавна входила до району формування східного словянства. Культура словянського населення Закарпаття тісно повязана з культурою словян Подніпровя, Подністровя і Прикарпаття.

У X-XI ст. Закарпаття входило до складу могутньої держави східних словян – Київської Русі. В 30-40 роках XI ст.  південна частина Закарпаття, а з XII ст. усі його землі були поневолені угорськими феодалами.     Всредині XVI ст..Закарпаття ввійшло до складу Трансільванського князівства- Васала султанської Туреччини. А з кінця XVII ст. разом з усією Угорщиною  було загарбано Габсбурською Австрією. З 1867 по 1918 рік Закарпаття входило до складу  Австро- Угорської  монорхії. З 22 березня до кінця квітня 1919 року Закарпатська Україна була частиною Угорської Республіки. З 1919  по 1932 рік Закарпаття було включено до Чехословацької Буржуазної Республіки. У 1939- 1944 роках нш рідний край, у тому числі і село Т-Пасіка, наше рідне село, перебувало під гнітом  фашитської Угорщини.

Незважаючи на всі історичні незгоди, наш рідний закарпатський народ, ця невелика гілка могутнього українського дуба, зберіг, проніс через терновиві віки  свідомість єдності походження, рідну мову, культуру , глибоке почуття спільності своєї долі з великим українським народом.

 Перші школи з’явилися у нашому краї при церквах монастирях. В XVII ст. вони були не лише у містах, але й у великих селах, зокрема В. Пучках, В. Колані, Бедевлі, Вишкові, Перечині, Т- Реметах ,Т- Пасіці. В середині XVII ст. в Ужгороді була відкрита Езутська гімназія, а в середині XVIII ст. в Мукачеві відкрилась Богословська школа. Частина її випускників ставала учителями сільських шкіл.

  Пізніше у другій половині XIX ст. продовжувався розвиток культури та шкільництва. Прогресивна інтелігенція краю виступала проти денаціоналізаціі домагались поширення народної освіти. Пропагувала передову українську літературу. До цієї течії належали кращі представники інтелігенції : О. В. Духновича, О. В. Павлович, І. А. Сільваль, В. Ф. Кімак, І. І. Раковський та інші.

    Початок XX ст. на Закарпатті відзначається активізацією Боротьби не тільки за економічні, але й за національні права, в тому числі й право на освіту. В результаті краху Угорської революції імперіалісти США, Англії , Франції, Італії поспішили “ юридично” оформити загарбання Закарпатської України буржуазної Чехословаччиною. За Сен- Жерменським мирним договором від 10 вересня 1919 року до Чехословаччини відійшли 12097 кв. кілометрів території, 572028 чоловік населення під назвою “ Підкарпатська Русь”.

Саме на цей період, за спогадами староживців села, припадає офіційне заснування першої народної школи в селі Т- Пасіка. На підставі нотаток, записаних членами експедиційного загону Т – Пасіцької ЗОШ I- III ст. від найстаріших жителів села можна зробити висновок, що в 20-30 роках тодішний уряд, приділяв певну увагу освіті. Зокрема, у господарському приміщенні Михайлівської греко- католицької церкви села, як казали люди, на старі фарі, було відкрито чотирьохрічну народну школу.

Школу тимчасово розмістили в хатині для слуг. Споруда була дерев’яною, обмащеною глиною і покрита дерев’яними «шинглами». Сіни розділяли приміщення на дві половини, в яких, і навчалися діти. Першим вчителем у цій школі був сільський дяк Павлишинець Михайло. 

Штрихи до біографії першого учителя Т-Пасіцької народної чотирирічної школи Павлишинця Михайла. Записано на основі спогадів онука Павлишинця М. Крайника Івана Івановича, заслуженого працівника культури України, незмінного керівника першої робітничої хорової капели на Україні- капели Перечинського лісохімкомбінату.

  Мій дід, Павлишинець Михайло, народився у селі  Арданово на Іршавщини в сім’ї селянина в 1885 році. Проявляв неабиякий інтерес до науки, а тому його батько всіляко сприяв хлопцеві в поступі до знань. Початкову освіту здобув у рідному селі. А для того, щоб зміг навчатися в Мукачевській  горожанці, батько змушений був закласти в сільського крчмаря три морги свого найкращого поля. Після завершення цього етапу науки міг продовжувати навчання у Мукачевській учительській семінарії, але юного Михайла віддавна вабив церковний  спів. І він вступає до Ужгородської вчительської семінарії, бо її випускникам крім професії вчителя присвоювався і чин дяка. В 1915 р. разом з сімєю переїхав у село Т-Пасіку де одночасно працював дяком у святомихайлівському храмі та сільським учителем. Це була школа, заснована урядом Австро- Угорської монархії. Дід навчав дітей писати по-латині. Державною мовою на той час була угорськак мова тому і навчання необхідно було вести на цій мові. Але мій дід був русином, тому навчав дітей в основному їх рідною мовою, поряд з тим що учні, як і доросле населення, змушені були володіти угорською мовою. Так продовжувалося до квітня 1919 року, поки в краї не стала порядкувати Буржуазна Чехословаччина. Мушу визнати, що чешські урядовці дуже лояльно ставилися до нашого народу. Поряд із розвитком своєї культури стимулювали розвиток української культури, української мови, народних звичаїв і обрядів. Саме в звя зку з цими подіями на Закарпаття, зокрема  в село Раково, що знаходиться за 5 км. від села Т-Пасіки, і був направлений мій батько, Крайник Іван, тодішній випускник Самбірської педагогічної семінарії. Це був бідний хлопець з-над Сяну, з хутора, що знаходився  за кілька кіломепрів від Сянок. На той час його палке серце було переповнено ідеями “Руської трійці”, сповнене великої любові до поезії Шевченка, Франка, Лесі Українки. Тодішній уряд не перешкоджував поширенню у краї слава великого Кобзаря. У цьому сприяла і активна позиція Перечинської “ Просвіти”, що була заснована однією з перших в нашому краю- ще у 1920 році. Прибувши за призначенням у село Раково, батько був приємно вражений тим, що у сусідньому селі Т- Пасіка так активно пульсує життя молоді На той час тут була сильна “ Просвіта” . Нею керував Кречко Юрко / на прізвисько Чулінга /. Активність молоді в цьому селі пояснювалася активною життєвою позицією членів сімї сільського вчителя Павлишенця Михайла. Це була багатодітна сімя : тут виховувалося одинадцятеро дітей, найстарша, Марія, і стала дружиною молодого вчителя з сусіднього села, тобто, мого батька, який подружився з багатьма молодими людьми з Т- Пасіки. З цим селом тепер єднали його не тільки дружні стосунки, але й родинні відносини. Спільними зусиллями великої учительської сімї Павлишенців, а справу батька- педагога тут продовжував син Степан / по- сільському- Пітьо/, дочка Марта, Ірина та наймолодший Кирило, у селі було організовано роботу драмгуртка. У виконанні драмгуртківців були пєси Котляревського “ Наталка Полтавки”, Т. Шевченка “ Назар Стодоля”, твори Кропивницького. У 20-30 роки просвітянське культурно – національне життя пасічан було ключем, майже, як ніде на Турї. А наснагу йому давала учительська сімя Павлишенців.

Сім”я    греко-католицького священника о.Николая і розвиток шкільництва в Тур»я Пасіці  із спогадів Пала Олександра Олександровича, внука Балтовича Миколая Миколайовича ( о.Николая):

Мій дід , Балтович Николай Николайович народився в 1883 році на Мукачівщині в родині священника. Рід Балтовичів бере свій початок від сербських русинів.Теологічну освіту здобув у Будапешті.Перед висвяченням на греко-католицького священника одружився.Його дружина Елізавета походила з обіднілого дворянського роду Шерегілі.Коли їй було 6 років, овдовілий батько виїхав на заробітки до Америки, де вона вчилася в пансіоні благородних дівиць.Повернулася на батьківщину в 14 років,але уже сиротою.А в 16 років стала дружиною юного Балтовича, який був направлений в с.Т-Пасіку в 1909 році.

Приміщення старої деревяної школи, побудованої в 1932 році урядом  Чехословаччини.

Крім своєї основної роботи вів і просвітницьку діяльність. З-за його активного сприяння в Т.-Пасіці було відкрито школу на церковній фарі (Австро-Угорщина), яку після  пожежі згодом перенесено в кам’яний будинок, де проживав дяк (1920). А з-за уряду Буржуазної Чехословаччини побудоване нове приміщення для двохкласної народної школи, яке слугувало основним корпусом школи аж до зведення в 1990 році нового типового приміщення теперішньої ЗОШ І-ІІІ ст.   За своїми естетичними поглядами був українофілом, тому “просвітяни” Т.-Пасіки мали у ньго підтримку. У сім”ї  Балтовичів виросло і виховувалося троє дітей: Ізабела-1913 р.н., Олександр-1915 рн. та Зіта-1923р.н.Всі троє здобули педагогічну освіту в Ужгородській педагогічній семінарії.По-особливому тепло пасічани ставилися до моєї мами,Ізабели,або,як її називали, Бебіки. У неї було багато друзів серед сільських дівчат,яких вона вчила не тільки грамоти, а й тонкощам ручного в’зання, вишивці на облукові.Особливу підтримку з її боку відчували  обдаровані діти.   Вона знаходила в селі дітей, які вміли грати на якихось музичних інструментах.Через батька, сприяла тому, щоб в обдарованих  дітей були ці інструменти. Серед наших сімейних реліквій є одна цікава фотографія, на якій зафіксовано фрагмент одного з багатьох імпровізованих концертів юних музикантів.

   Мій дід, о.Николай, настоятель Святомихайлівського храму в Т.-Пасіці, пережив з пасічанами нелегкі часи: Першу світову війну,зміну урядів,Другу світову війну, прихід  “визволителів” з червоними зірками. На важкі роки панування у краї фашистської Угорщини припадає професійне становлення його власних дітей як педагогів. Син Олександр вчителює в Дьондьош-Дросі/ Угорщина/, наймолодша донька Зіта одержує направлення в Батьово, а найстарша Ізабелла одружується з учителем до призовної підготовки /соковизити/ Попом Олександром Вільгельмовичем 1941 році, вчителює в рідному селі Т.-Пасіці. Як часто згадувала мама, це були нелегкі часи. В 1939 роц, доведені до відчаю пасічани беруть участь у акціях протесту проти голоду і свавілля фашистської Угорщини.На фарі служила молода дівчина Терпак Юлія Степанівна/ мама теперішнього  заступника директора школи Штелихи М.В/, яка вечорами потай від усіх за дорученням сільських молодіжних активістів вишивала  полотнище зі словами ”Хліба,Волі!”Про це знала і моя мама, бо товаришувала з Юлкою, знав і мій дід. Восени 1939 р. молодь села,згуртована під вишитим полотнищем пішки направилася в с.Порошково. Де була жандарська управа. Цю демонстрацію було розігнано жандармами навіть із застосуванням зброї в перестрілці загинув Дерев’янко В.М. Його ім’я  викарбуване на постаменті борцям за волю Вітчизни. Пізніше, уже здобувши фах історика, я цікавився цими подіями, вивчав їх, а тому, знав, як жорстоко уряд розправлявся з  зачинщиками, учасниками таких акцій .Імені, як прямому нащадку о. Николаю,тим більше приємно,що мій дід нікого не виказав, хоч як його до того спонукали представники тодішньої влади.Важкі то були часи.Але з настанням радянської влади для нашої сім”ї прийшли справжні чорні дні.В1950 р. мого діда Баптовича Н.Н., як греко-католицького священника, було засуджено до 25 років тюремного ув”язнення, яке він, шістьдесятисемирічний чоловік відбував  у так званому Озерному концентраційному таборі, що знаходився на Північ від озера Байкал.Все майно було конфісковано, а членів його родини, в тому числі і його дочку,а мою маму Пап Ізабеллу Миколаївну , і нас, його маленьких онуків ( мені тоді виповнилося 6, а брату Йосипу-7 років) було затавровано членами сім”ї “ Ворога Народу.” Моя мама продовжувала працювати у Пасіцькій, тоді вже семирічній школі.Педагогічний колектив уже нараховував біля 10 педагогів.В 49-50 р.р. директором школи був Петер Антон Борисович.Тодішній педагогічний колектив, як згадувала мама ,це був колектив в основному чесних працьовитих людей, але були і такі, які не бажали працювати з дочкою “ Ворога Народу.” Йшли відповідні “сигнали” ВКДБ ,райком партії.Особливо “ Принциповим” у цьому плані був учитель Мазайшвілі.У відповідь на його “ старання” маму переводять у Раківську школу.Але “ сигнали” продовжуються.І мотив простий: дочка “ Ворога Народу” не може працювати в селі, яке колись обслуговував сам “ Ворог Народу” і маму переводять у Турицьку семирічку.А “пильний ініціатор” отримав від влади свою нагород – став директором Т.-Пасіцької семирічки.Я гордий за свою маму за те, що вона ніколи не нарікала на долю, не заповідала пам”ятати зло і тих людей, які його вчинили.Це була жінка високого духовного інтелекту.Від моєї бабусі вона перейняла досконале знання англійської, угорськоїх мов.За роки навчання в учительській семінарії оволоділа чешську мову.Угорською добре володіли і ми з братом. Але з приходом “ руських” це було небезпечно.В моїй дитячій пам”яті закарбувався епізод, як я, десь шестирічний хлопчик просив від бабусі хліба на угорській мові ( кенер). А вона наказувала просити не на цій мові, бо то було небезпечно. А потім, навіть уже дорослому, мені часто снився один і той же сон, де я вигукував по-угорськи: “мамочко! Дивися, сходить велике сонечко.”

  Дійсно, сонечко зійшло для нас після “ холодного літа 1953р.” З настанням “хрущовської відлиги.” ХХ з”їзд партії оголосив амністію, під яку попав і мій дід. Я пам”ятаю ту весну 1955 року, коли мій посивілий дід плакав як дитина у бабусі на колінах:”Бежіко! Я щасливий, бо прийшов дому вмерти.” Дійсно, в серпні цього ж року дід помер, а бабуся – через півроку після нього: в лютому 1956.  Поховані обоє в Туриці на сільському кладовищі.

         Отаке життя. Одна сім”я. А в ній ніби в дзеркалі – історія нашого краю. Але я вдячний долі, якою важкою вона не була для мого роду, що я народився і виріс у такій родині, в якій уміли цінувати науку, культуру, шанувати історію, теплоту справжніх людських стосунків. Очевидно, саме завдяки цьому ми з братом Йосипом продовжили педагогічну традицію роду Бабтовичів. Я став учителем-істориком і трудився в різних школах нашого району, починаючи вчителем, потім директором школи – аж до інспектора шкіл Перечинського райвно. А мій брат Йосип трудиться викладачем в Ужгородському коледжі мистецтв імені Ерделі. Мама наша померла в 1959 році в с. Туриця. Життєві негаразди поклали її в могилу в неповні 46 років.

     Вчителі-директори моєї школи

Інтерв’ю

З жителькою с.Тур’я-Пасіка

Прізвище             Печко

Ім”я                      Юлія

Побатькові          Петрівна

Рік народження   1905

Національність   українка

Соціальний стан  пенсіонерка

-Шановна Юліє Михалівно, у сільській раді нам сказали, що Ви є найстарішою жителькою нашого села. Учні нашої школи, зокрема, експедиційної групи, працюють зараз над написанням історії нашої школи. Нам би дуже цікаво було дізнатися про те, якою була перша школа в нашому селі. Де вона була розташована?

-Перша школа у нашому селі була відкрита з-за чехів. То був 1921рік. Бо муй нянько, царство”му небесноє, записав і мене. Хоть мені вже в той рік сповнилося 11 років. Школа була на попівській фарі у старуй хижци, що мала сіни і передню хижу з двома маленькими облачками. Попід дві поконечні стіни були дві лавки, на яких сиділи школярі. Під стінов із образами стояв столик, де тодішній       дяк нашої церкви Павлишинець Михайло мав свуй столик і вуттам проголошував до нас, учив нас.

-А де знаходилася попівська фара, тобто, перша наша школа? Пригадуєте?

-Тепирь із тої школи ані каменя не лишилося. А знаходилася она там, де тепер обійстя Йолича Василя, на вулиці Борканюка 13.

-Чи пам”ятаєте, скільки дітей вчилося із вами?

-Та де би”х не пам”ятала. Було нас 12 душ з цілого села.

-А всі були вашого віку?

-           Та не всі.Були молодші од мене, але були і старші. Пам”ятаву, Бабич Василь був із 1908 року. На два роки старший за мене. А Анця Заяцьова-із 1914 року. Ай бо вучилисьме”ся в”єдно.

-           А якою мовою навчав вас учитель?

-           Та говорив із ними по-нашому, бо був свуй чоловік, із Доманинець, а писати нас вучив латініков.

-           А звідки ви мали зошити, підручники?

-           Які зошити? Ми ішли до школи з дощечками, а писались”ме по них із “ Гріфликом”. Та то і вшиткой було нашоє приладдя. То не так було як тепер”ся вучить муй правнук: повна сумка всякого причандалля: ручки, флемастери. А до всього-ще й така машинка, що сама за нього ряхує.

-           То ви маєте на увазі калькулятор?

-           Не знаву як ся кличуть. Лем позераву, що тискать на кнопки, а то му каже, кулько має вуйти.

-           Чи живе ще хтось із тих ваших шкільних побратимів?

-           Та щи нас є семеро. Бо вже час бере своє.Треба ся готувати на спочинок під ялиці.

-           О, та ви ще, нівроку, гарно виглядаєти. Стільки всього пам”ятаєте. Нам було дуже приємно з вами. Цікаво було дізнатися про події майже 80-літньої давності. Великі спасибі Вам. Здоров”я Вам і сили.

                                                                       Інтерв”ю вели члени експедиційної групи

1 Облача – віконце.

2 Вуттам – звідти.

3 В”єдно – разом.

4 Доманинці – село за три кілометри від Ужгорода.

5 Латиніка – по-латині.

6 Гріфлик – кусок крейди або деревного вугілля.

7 Вшиткой – усе.

8 Позераву – дивлюся.

Список учителів Тур”я-Пасіцької семирічної школи ( 1949-1950 навчальний рік ).

   1.Кузьма Анна Олексіївна- вчитель початкових класів.

  2.Петер Ганна Олексіївна- вчитель арифметики.

  3.Завгородня Надія Миколаївна- вчитель української мови.

  4.Заяць Михайло Юрієвич- піонервожатий.

  5.Феделеш Олена Іванівна- вчитель початкових класів.

  6.Мазайшвілі Фаїна Соломонівна- вчитель російської мови.

  7.Демгенко Надія Іванівна- вчитель української мови.

   8.Заяць Валентина Юріївна- вчитель географії.

    9.Лешко Андрій Опанасович- вчитель фізкультури.

    10.Даценко Ольга Василівна- вчитель математики.

   11.Гольдштейн Людмила Миколаївна- вчитель російської мови.

  12.Мазайшвілі Константин –вчитель геометрії і алгебри.

 13.Петер Антон Борисович- вчитель ботаніки, німецької мови.

 Список учителів Тур”я – Пасіцької семирічної школи ( 1950-1951 навчальний рік )

1.     Кузьма Степан Степанович – вожатий, вчитель біології

2.     Козак Марія Андріївна – вчитель української мови

3.     Загородько Н.М.

4.     Король Марії Михайлівна – вожата

5.     Козак М.В. – вчитель історії

6.     Вантюх Олексій Павлович – вчитель фізкультури

7.     Барник Юлія Іванівна – вожата

8.     Глуханич Ганна Василівна – вчитель початкових класів

9.     Білокриницька Надія Нечипорівна – вчитель фізики і математики

10.           Король Марія Петрівна – вчитель біології

11.           Сиволап Ф. К. – вчитель географії і історії

12.           Дерев”янко Юлія Петрівна

13.           Цімах М. П.

14.           Вукста І. І.

15.           Гуштан Д. Д.

16.           Бабидорич Олена Юріївна

17.           Швалагін Йосип Васильович

18.           Богдан Михайло Михайлович – вчитель початкових класів

  Список учителів Тур”я – Пасіцької семирічної школи ( 1952-1953 навчальний рік)

1.     Герзанич Н. І.

2.     Вівчарик М. П.- вчитель географії та біології

3.     Макара О. А

4.     Дідик В. В.

5.     Михайлюк Г. Г.

6.     Тузій Василь Терентійович – вчитель історії

7.     Козак Михайло Васильович – директор школи

8.     Козак Марія Андріївна – завуч школи

9.     Давидяк М. І. – старша піонервожата

10.           Шелельо Марія Степанівна – старша піонервожата

11.           Скубенич М. І. – вчитель математики

Список вчителів Тур’я-Пасіцької семирічної школи ( 1956-1957 навчальний рік).

1.Лопух К.В.—вчитель іноземної мови.

2.Потужна  Н.Ом.- вчитель російської мови та літератури.

3.Кузьма Ст.Ст.-вчитель початкових класів.

4.Король Ю. М.- вчитель ручної праці.

5.Синетар Г.Ів.-вчитель фізкультури.

6.Петер Г. Ю.-вчитель математики.

7.Петер А. Б.-вчитель біології.

8.Карбованець М.М.- вчитель біології.

9.Заяць М.М.-вчитель фізики і математики.

10.Ільович В.П.-старший піонервожатий.

11.Макара О.А- вчитель початкових класів.

Список вчителів Тур”я-Пасіцької восьмирічної школи ( 1962-1963 навчальний рік).

1.Карбованець Михайло Михайлович –директор школи.

2.Карбованець Наталія Іванівна – вчитель української мови і російської мови і літератури.

3.Марченко Валентина Іванівна – вчитель англійської мови.

4.Яблонська Ірина Федорівна – старша піонервожата.

5.Кирильченко Людмила Миколаївна – вчитель початкових класів.

6.Буранич Ганна Іванівна – вчитель 1-4 класів.

7.Прінц Михайло Іванович – вчитель історії, завуч вечірньої школи.

8.Малецький Леонід Дмитрович – вчитель англійської мови.

9.Кузьма Степан Степанович – вчитель біології.

Список вчителівТур”я- Пасіцької восьмирічної школи ( 1964-1965 навчальний рік).

1.Гапак Мирон Степанович – вчитель біології.

2.Воронич Ганна Іванівна – вчитель початкових класів.

3.Пловайко Катерина Станіславівна – вчитель початкових класів.

4.Заяць Михайло Миколайович – директор школи.

5.Семаль Олена Андріївна – завуч школи.

6.Пастеляк Олена Іванівна – вчитель початкових класів.

7.Лаба Оксана Михайлівна – вчитель співів.

8.Лібра Тетяна Михайлівна – вчитель 1-4 класів.

9.Дзьоба Марія Михайлівна – вчитель 1-4 класів.

10.Кучерява Ганна Петрівна – вчитель англійської мови.

11.Симкович Михайло Юрієвич – вчитель співів.

Сучасна будова школи

         «Люби свій край, поважай своїх рідних, навчись жити серед людей, пізнай науки, будь людиною”- головний девіз   Тур’я-Пасіцької  ЗОШ І-ІІІ ступенів, яка як заклад, що  дає повну загальну середню освіту, функціонує із 1991 року, з часу здачі в експлуатацію її сучасного корпусу.

Тур’я-Пасіцька загальноосвітня школа – заклад традиційний за устроєм і водночас унікальний в ефективності здійснення управлінської політики.

Атмосфера успіху створюється спільними зусиллями кожного працівника: директора, педагога, кухаря, техпрацівниці включно.

За спогадами старожилів села, заснування першої народної школи в селі Т-Пасіка припадає на 20 роки. Знаходилася вона на старій фарі, де вперше навчалися сільські діти. Першим учителем у цій школі був дяк Павлишинець Михайло. Школа була чотирирічна. Предмети велися латиною. Державною мовою була угорська. Вчитель був русином і навчав дітей рідної мови, але діти мали володіти і угорською мовою. У 1919 роді до влади стала буржуазна Чехословаччина. Чеські урядовці дуже лояльно ставилися до нашого народу, але поряд з розвитком своєї культури стимулювали розвиток української культури, української мови.

Справу  педагога Павлишинця продовжив його син Степан, дочки Марта, Ірина та син Кирило. При школі організували драмгурток, який підготував першу п’єсу Котляревського «Наталка-Полтавка», Т.Шевченка «Назар Стодоля».

Згодом школу було перенесено в кам’яний будинок, дяка Балтовича, який навчав дітей. В сім’ї Балтовича виховувалося 3 дітей: Ізабелла, Олександр та Зіта. Всі троє здобули педагогічну освіту в Ужгородській педагогічній семінарії. В село Т-Пасіка було направлено старшу дочку Ізабеллу, яку називали Бебіка. Довго працювала в нашій школі, тут  і виховала двох синів: Олександра і Йосипа. Ізабелла Пал продовжувала працювати і далі у Т-Пасіцькій уже семирічній школі, побудованій ще за часів чехословацького уряду.

       По особливому тепло пасічани ставилися до вчительки Пал Ізабелли. У неї було багато друзів серед сільських дівчат, яких вона вчила, не тільки грамоти, а й ручному в’язанню, вишивці. Особливу її підтримку відчували обдаровані діти, які грали на музичних інструментах.

       Згодом у школу було направлено 10 молодих педагогів. Уже в 1949  - 50 роках директором школи був Петер Антон Борисович, який одночасно викладав і біологію.

         У 60 роках педагогічний колектив налічував 15 молодих педагогів. Директором школи був Заяць М.М., завучем  - Семаль О.А. Тоді в школі виховувалося 235 дітей. Педагоги приділи велику увагу позакласній роботі. У школі працювали різні предметні гуртки. В 1989 році директором школи став Прінц М.І., завучем – Симкович К.С. «Люби свій край, поважай своїх рідних, навчись жити серед людей, пізнай науки, будь людиною,”- девіз навчання у Тур’я-Пасіцькій ЗОШ І-ІІІ ст.

Понад 17 років педагогічний колектив школи очолює Мицька Микола Михайлович, керівник не тільки за посадою, а й за покликанням.

Безпосередні помічники директора – його заступники: з навчальної частини – Крупчинська Валентина Іванівна, з виховної роботи – Бахарєва Марина Михайлівна.

Із 26-х педагогів 2 є  учителями – методистами, 10 – спеціалістами вищої категорії, 6- спеціалістами  І категорії.

У 11 класах освітньої установи навчається 249 учнів.

Школа до послуг не лише мешканців Т-Пасіки. Тут щорічно здійснюється набір учнів у 10 клас із сіл Раково, Т-Поляна та Т-Бистра. Всі вони довозяться шкільним автобусом.

Життя школи регулюється  річним плануванням закладу, яким передбачено всебічний розвиток кожної особистості, виховання  Людини ХХІ століття, громадянина, справжнього патріота України.